ІСТОРІЯ МІСТА РІВНОГО

Рівне… Більше семи віків пролетіло над ним. Є в історії цього старовинного українського міста і радісні сторінки, і трагічні. Не раз на нього нападали вороги.
rivne Не раз будівлі Рівного спалахували страшним вогнем. Але ні кому не вдавалося знищити місто. Працьовиті руки його жителів відбудовували знищене. Рівне розросталось, і нині воно перетворилося у адміністративно-економічний центр Рівненської області, що входить до складу незалежної України Як же розвивалося місто? Археологічні знахідки доводять нам, що на території, на якій воно розкинулося, проживали люди в часи мідного віку (IV — ІІІ тисячоліття до н.е.), ранньої бронзи (кінець III – початок II тис. до н.е.), землеробські та скотарські племена. Римські знахідки — щит, статуетки І — ІІ ст., — свідчать про зв’язки місцевого населення з римськими провінціями. Проживало тут деякий час слов’янське плем’я древлян. З кінця X ст. територія Рівного в складі Володимирського князівства була в залежності від Києва, з другої полонини XII ст. — першої половини XIII ст., входила до складу т.зв. Погорини, яка кілька разів переходила з рук у руки київських та волинських князів. З 1200 до 1340 року територія нинішнього міста належала до Галицько-Волинського князівства. Саме до цього періоду відноситься перша письмова згадка про Рівне — 1283 рік, коли під цим населеним пунктом відбулася битва польських та литовських військ. Після розпаду цього князівства 1340 року територія нинішнього міста в складі волинських земель відійшла до Великого князівства Литовського. Адміністративна територія Волині була поділена на три староства. Територія нинішньої Рівненської області, а в її складі і Рівного, відійшла до Луцького староства. На початку XV ст. Рівне згадується як село луцького землевласника Дичка, Один з його нащадків Івашко Дичко в 1461 році продав свій маєток волинському князю Семену Несвицькому за «300 кіп широких грошей празьких». А в 1481 році за дочкою князя Несвицького Анастасією переходить Рівне до Гольшанських і тоді ж король польський і великий князь литовський Казимир надає поселенню Рівне магдебурзьке право, за яким воно зрівнялося з іншими містами, що мали своє самоврядування. Найдостойніші люди увійшли до складу міської ради. У місті був і свій лавницький (купецько-міщанський) суд, який розглядав карні та цивільні справи. Після Люблінської унії 1569 року Рівне разом з іншими українськими містами опинилося у складі Польщі як місто Луцького повіту. У 1793 році Рівне у складі Правобережної України увійшло до Російської імперії і стало окружним (повітовим) містом Волинського намісництва, а з 1797 року — повітовим центром Волинської губернії. До складу Рівненського повіту тоді входило ряд, волостей: Березнівська, Висоцька, Вирівська, Деражненська, Дубровицька, Дядьковицька, Клеванська, Костопільська. Кустинська, Любиковицька, Межиріцька, Немовицька, Рівненська, Селищанська, Степанська, Стидинська, Тучинська. У новоствореному повіті урядові посади займали в основному росіяни, проводилась широка русифікація краю. У роки боротьби українського народу за свою незалежність (1917–1920 рр.) рівняни пережили чимало горя. Місто переходило з рук у руки. Його жителі зазнали немало лиха від польських, німецьких, російських окупаційних режимів. Не раз будівлі міста охоплювали пожежі. У 1917 році в Україні, в т. ч. й в Рівному, встановилося двовладдя Української Центральної Ради та російського Тимчасового уряду. У 1917–1918 роках у Рівному працювала повітова народна рада, яку очолював І.Коваленко, головою міської управи був Ф.Сумневнч. Рівне як повітовий центр входило до складу Волинської губернії з центром у Житомирі. 4 березня 1918 року згідно із «Законом про новий територіально-адміністративний поділ України» Рівне мало стати центром однієї з 30 земель України — Погорини, до складу якої мали увійти Рівненський, Острозький, Заславський, Кременецький, південна частина Дубенського і західна частина Старокостянівського повітів. Проте цей поділ не було втілено в життя у зв’язку з подіями воєнного часу. На початку квітня 1919 року у місто прибув уряд Української Народної Республіки, де його 9 квітня було переформовано. Новий уряд очолив Борис Мартос. Тут же було проведено і реорганізацію Директорії, яку очолював Симон Петлюра. Але 24 травня 1919 року місто було захоплено військами Новгород-Сівереької бригади І-ої української радянської дивізії. У місті було відновлено органи радянської влади, зокрема почав працювати ревком. Органи ЧК знищували передову рівненську українську інтелігенцію. 13 серпня 1919 року місто було захоплено польськими військами. 9 вересня воно включається до складу новоутвореного Волинського округу. У Рівному було створено повітові та міські органи управління. У роки Української демократичної революції 1917–1920 рр. складний період переживала Україна, а у її складі й Рівне. Влада тут, як було сказано вище, часто змінювалася. Так, у місті органи Центральної Ради існували 11,5 місяця (345 днів), гетьманату — 195 днів, Директорії — 6 місяців (180 днів), радянської влади у 1918 році — 22 дні, у 1919 році — 112 днів, у 1920 році — 47 днів, разом — 181 день. 4 лютого 1921 року (ще до підписання Ризького мирного договору) територію Рівненщини було поділено та включено до складу новоутворених Волинського та Поліського воєводств Польщі. Рівненській повіт (з центром у м. Рівне) віднесено до складу Волинського воєводства (адміністративний центр — м. Луцьк). Головним органом міського самоврядування м. Рівного в 20-30-ті роки магістрат, будинок якого стояв приблизно на тому місці, де нині розташоване кафе «Олеся». А після приєднання Західної України до Української РСР Указом Президії Верховної Ради СРСР від 04.12.1939 р. створено Ровенську область з центром у м. Ровно. Місто одночасно стало центром Ровенського району. 20 серпня 1941 року значна частина українських земель була включена до складу рейхскомісаріату «Україна» з центром у м. Рівне. Рмагістратз територією в 339,2 тис. км2 був поділений на 6 генеральних округ, серед них була генеральна округа Волині і Поділля. До неї було включено Рівненську, Волинську, Кам’янець-Подільську області, а також південні області нинішньої Білорусі, де проживало українське населення. Центром цієї округи стало місто Рівне і складалася вона з 24 округ (гебітів). У Рівне прибули сотні гітлерівських чиновників різних рангів: комісарів, інспекторів, фюрерів і т.д., які не лише дотримувалися вимог гітлерівського окупаційного «нового порядку», але активно виявляли ініціативу в грабежі матеріальних і культурних надбань. Цей апарат цивільної адміністрації разом з органами СС і поліції підкорявся рейхсфюрерові і шефові німецької поліції. Окупанти мали у своєму розпорядженні різноманітні поліційні сили, які слідкували за порядком. Їх основним завданням було утримання населення окупованих територій у послуху і ліквідація всіх спроб опору. Саме ці органи чинили страшні злочини. Так, у місті за далеко не повними даними знищили 121 тисячу мирних людей. Після 2 лютого 1944 року, коли у місто увійшла Червона армія, у Рівному та на Рівненщині відновлюються обласні, міські та районні органи. Назавжди в історію міста увійшла постанова Президії Верховної Ради Української РСР № 1183-ХІІ «Про приведення назви міста Ровно і Ровенської області у відповідність до правил українського правопису» (1991), згідно з якою місто Ровно іменувалося Рівне, а область — Рівненська.

foto1 foto2 foto3 foto6

Інформаційна довідка: Походження назви м. Рівне

Рівне – згадується з ХIII століття. Назва слов’янська, можливо походить від слова “рів” із суфіксом -н-, який утворює прикметник, і закінченням середнього роду. Такі назви поширені на Волині, де знаходиться Рівне; основи їх легко пояснити, використовуючи слов’янські мови (Дубно, Ратно, Березно та ін.) За іншим тлумаченням, “Рівне” назване за плоский рельєф місцевості.Рівненські науковці Андрєєв О. А. та Дем’янов В. О. Вважають, що Рівне древнє місто та ймовірно це той легендарний Суренж – столиця Дулібії. Назва словянська, прозора. Для хлібороба, можна сказати життєдайна: легко обробити землю і плекати врожай, коли поле рівне, без горбів та долин, не порізане ярами і не закидане камінням. Та Рівне – не лише назва міста, а й характер місцевості – плоскої, рівнинної. Схожі назви поселень Міжгір’я, Плоске, Курган та багато інших. Чому ж думки про походження назви міста розійшлися? Дехто проводить паралель між назвою Рівне – “Рівно” і називає ще Дубно, Ратно, Березно (є й інші поселення з назвами такого типу на Волині). Назви ці розкладаються так: Дуб-н-о, Рат-н-о, Берез-н-о, Рів-н-о. Ми бачимо, як змінюються при такому підході основи цих слів (суфікси і закінчення у них однакові). Тоді в назві Рівне(о) основа “рів” – оборонний рів мається на увазі.

У книзі «Стара Волинь і Волинське Полісся» О. Цинкаловський подає такі відомості: Назва походить від слова рів, рови, котрими була оточена рівенська фортеця, що знаходилася в долині ріки Устя.

Читаємо в паперах 16 століття що, поселення це зазначається під іменем Рівноє – Рівне, як волинський поміщик Іван Дичко продає своє селище князю Семену Василевичу Несвицькому. Наприкінці 15 століття Рівне ще було у властності князя Семена Васильовича Несвіжського, який після смерті своєї дружини переселився до Рівного і збудував тут найдревніший в цій місцині палац в сирій долині річки Устя. Окопав він острівець глибочезними ровами, зупинив гаттю воду в річці Усті, сповнюючи глибочезні й широченні рови водою.

У 1707 році Рівне описується в „Днєвнику і путєвих замєтках князя Куракина” під ім’ям Ровное (на польській мові – РУВНЕ, по-українськи РІВНЕ). Дослідивши старі укріплення древнього рівенського замку він припускає, що фундаментальними захисними фортифікаціями стояли рови і вали, котрими була оточена ця фортеця в долині р. Устя. Словник Сташевського з 1959 року надає „Rowne” — ім’я це не показує рівне поле, як говорить Брікнер, але виділяє кінцівку „но” до назви Рів. Підкріпляється це так само й вимовою сієї назви місцевими селянами — Рівне, до Рівного і т.д.

Є також легенди й перекази, повязані з родиною князів Острожських: це вони розбудували місто, бо саме тут закінчувались їхні володіння (“рівно до цього міста”). Або ще: у князів Острожських разом з цим містом було “рівно сто міст”. І ще одна версія “Маєтки Острозькими, нібито простягалися рівно цією місцевістю”.Такі відомості залишаються лише народною легендою, бо насправді місто Рівне переходить до власності роду Острожських тільки у 1518 році.

Цікаво, що перша згадка про місто датується 1283 роком й записана в польскій хрониці «Rocznik kapituly krakowskiej» де згадується місто Ровно.Тому найпереконливішим видається “рівнинне” походження міста.Шелухін С. “Україна – назва нашої землі з найдавніших часів”.

Територія міста та його околиці були заселені з давніх часів. Розкопки археологів свідчать про те, що люди тут проживали ще з часів мідного віку (IV – ІІІ тис. до н.е.), ранньої бронзи (кінець III початок II тис. до н. е.), землеробські та скотарські племена. Римські знахідки – щит, статуетки І – ІІ ст., – свідчать про зв’язки місцевого населення з римськими провінціями. Проживало тут деякий час слов’янське плем’я древлян.

З кінця X ст. територія Рівного в складі Володимирського князівства була в залежності від Києва, з другої полонини XII ст. – першої половини XIII ст. входила до складу так званої Погорини, яка кілька разів переходила з рук у руки київських та волинських князів.

З 1200 до 1340 року територія нинішнього міста належала до Галицько-Волинського князівства. Саме до цього періоду відноситься перша письмова згадка про Рівне – 1283 рік, коли під цим населеним пунктом відбулася битва польських та литовських військ, а вже з ХV ст. Рівне постійно згадується в різних історичних джерелах.

Після розпаду цього князівства 1340 року територія нинішнього міста в складі волинських земель відійшла до Великого князівства Литовського. Адміністративна територія Волині була поділена на три староства. Територія нинішньої Рівненської області, а в її складі і Рівне, відійшла до Луцького староста.

На початку XV ст. Рівне згадується як село луцького землевласника Дичка. Один з його нащадків Івашко Дичко в 1461 році продав свій маєток волинському князю Семену Несвицькому за «300 кіп широких грошей празьких».

А в 1481 році за дочкою князя Несвицького Анастасією переходить Рівне до Гольшанських і тоді ж король польський і великий князь литовський Казимір надає поселенню Рівне Магдебурзьке право, за яким воно зрівнялося з іншими містами, що мали своє самоврядування.

Рівненське вище професійне училище Департаменту поліції охорони